Приснилася до болі дивна річ. Наче ти одного ранку прокинувся від того,що я приснилася. Ти надзвичайно мило посміхався,так як вмієш тільки ти, так наче в останнє, і так, наче вперше за довгий час. По-справжньому, щиро. Ти солодко потягнувся, повернув голову і завмер..а поруч була не я.
І я так жахливо боюся кожної секунди, вона може вбити, цей страх, що ховається глибоко в душі, неначе пекуче клеймо, що кожної секунди доторкається до моєї душі і залишає шрам, а клеймо...іменне.
Сьогодні я взяла с собою Вишневського, не абищо. Я знала, що я хочу прочитати сьогодні. Розповідь. Не буду вдаватися в назву, вона занадто сильно відповідає моєму положенню, просто я прочитала, хотіла спастись нею, знайти себе, адже я - це, фактично, та сама героїня. Але я розчарувалася, тому що, перечитуючи цю розповідь в сотий раз, я змогла осягнути її біль тільки зараз, коли це прийшло і до мене, проклятої.
Завтра йду до театру, знову, як і минулої суботи, дивно.
І мені тебе не вистачає. Так жахливо...жахливе відчуття безвиході, відчуття слабкості в порівнянні з часом.
Ненавиджу час, він відібрав в мене тебе.
І я так жахливо боюся кожної секунди, вона може вбити, цей страх, що ховається глибоко в душі, неначе пекуче клеймо, що кожної секунди доторкається до моєї душі і залишає шрам, а клеймо...іменне.
Сьогодні я взяла с собою Вишневського, не абищо. Я знала, що я хочу прочитати сьогодні. Розповідь. Не буду вдаватися в назву, вона занадто сильно відповідає моєму положенню, просто я прочитала, хотіла спастись нею, знайти себе, адже я - це, фактично, та сама героїня. Але я розчарувалася, тому що, перечитуючи цю розповідь в сотий раз, я змогла осягнути її біль тільки зараз, коли це прийшло і до мене, проклятої.
Завтра йду до театру, знову, як і минулої суботи, дивно.
І мені тебе не вистачає. Так жахливо...жахливе відчуття безвиході, відчуття слабкості в порівнянні з часом.
Ненавиджу час, він відібрав в мене тебе.
Комментариев нет:
Отправить комментарий